Розпорядженням Кабінету Міністрів України №752-р від 12.08.2022 р. схвалено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року (далі — Стратегія)

Схвалення Стратегії зумовлено необхідністю забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, вдосконалення механізмів її реалізації.

Згідно із звітом Всесвітнього економічного форуму за 2020 рік Україна втратила порівняно з попереднім роком 15 позицій у рейтингу за Індексом гендерної нерівності, посівши 74 місце серед 156 держав (щодо економічних можливостей — 44 місце, освіти — 27 місце, охорони здоров’я — 41 місце, політичних можливостей — 103 місце).

Статистичні дані щодо забезпечення в Україні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у прийнятті рішень:

За 2015—2021 роки в Україні введення квот сприяло зростанню представництва жінок у Верховній Раді України та місцевих радах: у Верховній Раді України — до 20,7 % (за даними Держстату), в обласних радах — до 27,8 відсотка, міських радах міст обласного значення — до 30,1 % (за даними Мінсоцполітики), районних радах — до 34,3 %.

У 2020 році серед голів сільських і селищних рад лише  16,5 % жінок (у 2015 році — 31,3 %).

За даними моніторингу, проведеного у 2020 році міжнародним благодійним фондом «Український жіночий фонд», внаслідок децентралізації зменшилося представництво жінок у селищних та сільських радах (37,9 % та 41 % відповідно порівняно з  46,1 % та 55,7 % у радах попереднього скликання).

Жінки недостатньо представлені на рівні прийняття рішень в органах виконавчої влади. У 2020 році до складу Кабінету Міністрів України входило 13 % жінок, серед керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників було 22,8 % жінок (за даними Держстату), серед державних службовців категорії «А» (вищий корпус державної служби) — 33,3 % (за даними НАДС станом на 31.12.2020 р.).

Позиції рейтингу України в Індексі гендерної нерівності щодо політичної участі жінок залишаються низькими (103 місце серед  156 держав), зокрема 98 місце — щодо представництва жінок у Парламенті, 110 місце — щодо представництва жінок на вищих керівних посадах.

Стратегія висвітлює проблему множинної дискримінація жінок та захисту їхніх прав

З множинними формами дискримінації частіше зіштовхуються вразливі групи жінок: жінки похилого віку, жінки з інвалідністю, жінки, які проживають у сільській місцевості, жінки, які належать до національних меншин.

У зв’язку із збройною агресією російської федерації проти України у 2014 році до вразливих груп увійшли: внутрішньо переміщені особи, ветерани війни з числа учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил, а після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24.02.2022 р. — також жінки, які перебувають на тимчасово окупованих територіях та/або під юрисдикцією інших держав (проживають у зоні бойових дій, перебувають у полоні, примусово вивезені до російської федерації, проживають на тимчасово окупованих територіях, перебувають за кордоном).

За даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 01.01.2022 р. на обліку перебували  1 477 114 переселенців з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Частка жінок серед внутрішньо переміщених осіб становить 59 %, серед безробітних внутрішньо переміщених осіб — 63 %.

Після 24.02.2022 р. кількість внутрішньо переміщених осіб суттєво зросла. Так, за даними Міжнародної організації з міграції, станом на 15.05.2022 р. понад 8 млн. громадян України можуть вважатися внутрішньо переміщеними особами.

Згідно з гендерним аналізом результатів всеукраїнського опитування «Внутрішнє переміщення в Україні: урахування гендерного компонента в локальних політиках» жінки з числа внутрішньо переміщених осіб є економічно більш вразливі, ніж чоловіки (27,5 % опитаних жінок порівняно з 20,7 % опитаних чоловіків змушені економити на їжі). Жінки часто фінансово залежать від чоловіків чи інших членів родини, а також частіше, ніж чоловіки, виховують дітей без іншого з подружжя.

Близько 55,6 % представників ромської національної меншини, переміщених із тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганських областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, опитаних міжнародною благодійною організацією «Ромський жіночий фонд «Чіріклі», не зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, що позбавляє їх соціального захисту та допомоги.

 Відповідно до результатів дослідження щодо статусу жінок з числа ветеранів війни та послуг, які їм надаються, проведеного у грудні 2019 р. — березні 2020 р. Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, досі існує упереджене ставлення до жінок.

Лише третина опитаних не зверталися за медичною допомогою після повернення із зони проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил. Понад 10 % опитаних звертаються за такою допомогою регулярно.

Більше половини учасниць бойових дій, які повернулися з Донбасу, мали психологічні труднощі соціальної адаптації. При цьому допомога психолога повністю задовольнила третину тих, хто звертався за допомогою. На думку ветеранів війни, найбільш ефективними є індивідуальні, а не групові консультації та допомога військових психологів.

Основними потребами опитаних визначено забезпечення житлом, приватизацію земельних ділянок, санаторно-курортне лікування, надання матеріальної допомоги та медичне забезпечення.

Участь у подіях, пов’язаних із ризиком для життя, травмує психічне здоров’я чоловіків і жінок із числа учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил та внутрішньо переміщених осіб із зони військового конфлікту. Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, впливають на всі рівні людського функціонування (фізіологічний, психологічний, соціальний, особистісний, професійний тощо). У разі неотримання відповідної допомоги згодом психологічні проблеми загострюються, що може призвести до ситуацій, коли виникає загроза життю або здоров’ю учасників антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил та внутрішньо переміщених осіб, а також негативно вплинути на стосунки з близькими людьми.

Основними проблемами осіб з інвалідністю є високий рівень зубожіння серед таких осіб та сімей, у складі яких є особи з інвалідністю, недоступність (архітектурна, інформаційна, фінансова тощо) об’єктів та послуг у всіх сферах життєдіяльності, а також відсутність у надавачів усіх видів послуг та в їх отримувачів із числа чоловіків та жінок з інвалідністю необхідних знань щодо прав таких осіб.

Згідно з результатами всеукраїнського опитування «Думки і погляди населення України», проведеного у вересні 2020 року Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення громадської організації «Боротьба за права» в межах проекту «FIGHT FOR RIGHT»: зміцнення захисту прав людей з інвалідністю» за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні, у жінок з інвалідністю порівняно з чоловіками частіше виникають проблеми працевлаштування (37,6 %), отримання медичних послуг (14,4 %), а також у побуті (11,6 %).

Результати дослідження «Гендерні аспекти, розвиток сільського господарства та сільських територій — Україна», проведеного у 2021 році Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН, свідчать про обмежену доступність багатьох послуг, зайнятості та правосуддя для жінок, які проживають у сільській місцевості, високий рівень маргіналізації та обмежень доступу до базових послуг, отримання освіти та працевлаштування для ромських жінок, які проживають у сільській місцевості.

За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, спостерігається недостатня правова обізнаність громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та дискримінації за ознакою статі, а також недостатня поінформованість щодо процедур, органів та установ, які протидіють дискримінації у різних сферах.

Жінки і чоловіки нерідко відмовляються від захисту своїх прав. Зокрема, згідно із загальнонаціональним опитуванням «Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін», проведеним у жовтні 2020 року Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом з Центром прав людини ZMINA за підтримки проекту Програми розвитку ООН в Україні «Права людини для України», що фінансується Міністерством закордонних справ Данії, 49,9 % жінок і 37,7 % чоловіків, які потрапляли в ситуації порушення власних прав, вважають захист своїх прав марною витратою часу і сил.

20,7 % жінок та  19,6 % чоловіків назвали причиною відмови від захисту своїх прав брак коштів.

У засобах масової інформації, на правових порталах недостатньо висвітлюються позитивні приклади захисту порушених прав жінок і чоловіків в адміністративному та судовому порядку (рішення на користь жінок/чоловіків із числа заявників, що прийняті уповноваженими органами та/або рішень судів).

Важливими завданнями є забезпечення застосування гендерного підходу в гуманітарній діяльності, у процесах відновлення та розвитку України, зокрема у програмах та заходах, які здійснюють органи влади, міжнародні організації та громадські об’єднання.